15:48:47

ВОНИ БУДУВАЛИ МИТНИЦЮ З НУЛЯ

День митника сьогодні святкують і митники митного поста "Хутір-михайлівський" в складі Північної митниці, головний офіс якої знаходиться у Чернігові.

Про те, якими були ці тридцять років для тих, хто починав будувати відомство та працював при десятках його реформ - ми розпитали у людини, яка знає все про митну систему зсередини і вважає її справою свого життя. Наша розмова – з митником (без слів колишній та пенсіонер) Іваном БОГУЦЕЮ.
 

Іване Івановичу, Ви – ветеран митної служби. Пройшли свій трудовий шлях у відомстві «від і до». А з чого все починалося?

На початку 90-х років минулого століття держава почала облаштовувати північні кордони митними та прикордонними пунктами пропуску. Восени 1994 року оголосили набір до новоствореної Хутір-Михайлівської митниці. Тодішній начальник митниці, Віктор Ситенко, особисто запросив на роботу і мене.

 Куди саме Вас призначили?

У відділ кадрів інспектором. Тоді ще не було посади прессекретаря, інспектора зі зв’язків із громадськістю. Все організовувалось у Митному Комітеті «з коліс». У митницях – так само. Але начальник митниці одразу поставив завдання: висвітлювати діяльність митників у ЗМІ, налагоджувати стосунки з громадськістю. І організувати випуск митної газети. Що я й робив. Щомісяця почала виходити газета «Кордон-експрес». Подібних видань у митницях України тоді було три. У Глухівській виходив «Форпост». А вже згодом з’явився відомчий часопис Держмитслужби «Митниця».

Де ж Ви пройшли навчання для прийнятих вперше митників?

Спочатку – ніде. До речі, всі митники спершу ходили на роботі у цивільному зі спеціально виготовленими нарукавними червоними пов’язками. Так інспектори перевіряли потяги, працівники відділу боротьби з контрабандою виїжджали на прикордонні та об’їзні шляхи і ловили «контрабандистів», яких відразу ж розвелося дуже багато - піших, кінних, моторизованих. Потім налагодились постійні навчання у пресслужбі Держмитслужби, виїзні навчання до митниць, що мають довгострокову історію і досвід. Мені особливо подобалися навчання у митницях біля моря. Влітку. Або на Закарпатті. В будь-яку пору року.
Якою тоді Ви побачили митницю?

Ми її не бачили. Ми її будували з нуля. У буквальному сенсі слова. З колишнього Дружбівського побуткомбінату зробили центральний офіс. Митник відпрацює на зміні, а потім – на будівництво, на ремонт. Суботники, недільники – загальноприйнята справа. Фарбувати, клеїти шпалери приводили з собою дружин, чоловіків, дітей. Мої сини, тоді ще школярі, також ходили коридорами з розмальованими носами.

Будували нові гаражі, комори для конфіскованих товарів…

А що ж все-таки входило до Ваших основних посадових обов’язків?

Щодня бути на зв’язку з місцевими редакціями, організовувати зустрічі керівництва митниці з громадськістю. Щодня телефоном у пресслужбу Державного митного комітету подавати інформацію про резонансні порушення митних правил на залізниці, факти контрабанди. А їх, цих випадків, на початку становлення північного кордону, було «віз, ще й до воза». Потяги, що доглядалися митниками, йшли через станцію Хутір-Михайлівський цілодобово, з інтервалом у 15-20 хвилин. Пасажирських і вантажних.
Цікаво, які резонансні затримання контрабанди пам’ятаєте?

Дуже багато. Наприклад, на митному посту «Конотоп», в одному з потягів, на початку 2000 років митники виявили у схованці та затримали унікальну колекцію виробів із скіфського золота. На мільйони гривень. Але справа не у мільйонах навіть, а у історичній та культурній цінності.

А курйозні випадки?
Було всякого. Могли й пожартувати. У період становлення Хутір-Михайлівської митниці всі відділи працювали в одному залі офісу, що належав залізниці. Митники бажали серйозних справ. Я надрукував на аркуші паперу такий собі документ з приписом: видати револьвери інспекторам… І перерахував за прізвищами. Вказав себе в тому числі у списку «удостоєних». А одного товариша, сусіда по робочому кріслу, не вказав. Серйозного посадовця. Поставив розмазану профспілкову печатку і підписався. Аж за начальника митниці. Список поклав на край столу.

Через годину з мене вже знімали стружку. Поскаржився ображений на те, що не дають револьвера. Не до сміху було, хоча всі сміялися…

До речі, потім на полігонах, у тирах ми часто виконували стрільби саме з револьверів часів Другої світової війни.
 

Чи престижно тоді було працювати в митниці?

Спочатку – страшно. А потім нас вдягли у чудову зі справжньої бавовни парадну та повсякденну форму, взули у шкіряні парадні туфлі та літні і зимові берци. Ми стали окрасою будь-якого урочистого заходу, параду, що проводився на Ямпільщині, у Дружбі. Нас вже сприймали не як «махновців» з червоними пов’язками на рукавах, а як серйозних, суворих і симпатичних представників влади. Та й молоді тоді ми були…

Кого вважаєте своїм вчителем чи прикладом у професії?

Не створи собі кумира. Я журналіст. У свій час закінчив Київський державний університет, факультет журналістики. Тоді таких факультетів в університетах Україні було всього три. Не те що нині. Конкурс на місце - до 20 чоловік. Завжди писав. Щодня. Точніше – з раннього ранку. Бо вдень треба було шукати привід для статей та фейлетонів. Вчився на публікаціях тодішнього лідера в Радянському Союзі з кількамільйонним тиражем - газети «Сільські вісті». І зараз дружу з тодішнім завідувачем відділу газети, неодноразовим володарем республіканського призу «Золоте перо» Миколою Пуговицею.
 

Не зважаючи на одні й ті ж посадові обов’язки, Вас часто переводили на різні пости?

Чомусь українській митниці відразу стало «не по собі» у плані оргперетворень. Як не зміниться уряд чи президент – так митницю і трусять. Як грушу. Два з лишком років проіснувала Хутір-Михайлівська митниця. У квітні 1997 року її ліквідували. Утворили Конотопську. Мене призначили вже на посаду інспектора зі зв’язків із громадськістю у новостворену Конотопську митницю. Три роки їздив до Конотопа. У 2000 році ліквідували й Конотопську митницю. Мене перевели до Глухівської. На таку ж саму посаду. Не знаю, чим не задовольняли керівництво митниць мої попередники, але знову ж працював з пресою та громадськістю. Потім, у 2010 році, ліквідують Глухівську митницю, і почав їздити до Сумської митниці. Вже на посаду інспектора митного поста «Бачівськ». Але «попросили» і далі працювати з пресою та громадськістю. Що мене повністю влаштовувало. До пенсії залишалось три роки.

А на постах працював на всіх, які існували на той час у названих митницях. Керівництво постів, персонал знали мене «як облупленого» і допомагали в роботі. Та й я кожного в обличчя, за ім’ям, по-батькові знав.
 

Який період вважаєте розквітом митної служби?

Можливо, я буду суб’єктивним, але десь з 2003 по 2010 роки. Зарплата нормальна, премії, зміна обмундирування. Відносна стабільність в оргдіяльності. Зменшилась кількість всіляких заліків та екзаменів.

 Митний пост на залізниці – які його особливості?

Залізничний митний пост, особливо на таких великих вузлових станціях, як Хутір-Михайлівський, завжди відзначається особливими умовами, що створюються під час митного огляду. За ті 10-15 хвилин, що потяг стоїть на кордоні, митник повинен виявити, якщо існують факти контрабанди товарів або порушень митних правил. Вже потім, з досвідом, тільки глянувши на пасажира, митники приймали рішення щодо поглибленого огляду. А це – затримка потягу. І не дай Боже помилитися… Будеш мати на хороші горіхи від начальства. Але, як правило, рідко помилялися.

Робота в пресслужбі, якою вона була для Вас особисто?

Хтось правильно сказав у свій час: знайди роботу до душі, до серця, і будеш відпочивати все життя. Вважаю, що «прогуляв» весь свій, понад 40-річний, трудовий журналістський стаж.
 

Що найбільше подобалося та не подобалося на цій посаді?

Найбільше подобались виїзди з делегаціями до сусідніх країн, переймати досвід роботи, поїздки зі спортивними командами по митних просторах України і ближнього зарубіжжя. Шикарно приймали гостей.

Подобалося вітати співробітників із днями народження, зі святами.

Не подобалися всілякі ювілеї та урочистості. Дуже багато рутинної, канцелярської роботи. Пиши доповіді, вітання, збирай музикантів, артистів…

Особливо не подобалося прощатися з молодими митниками. Які, внаслідок хвороб, на жаль, відходили у вічність. Особливо часто це траплялося в 2000 – тисячні на митному посту «Хутір-Михайлівський»…

Чи можете Ви сказати, що постійні реорганізації відомства вплинули на його престиж?

За свій час я попрацював у 4 митницях. При мені в цих митницях змінилося більше десятка начальників! Тільки в Глухівській митниці – Гришко двічі керував, Романченко, Романенко, Кисіль, Іванов, Крамаренко. І ще зо два- три промайнули, як метеори. А в інших? Року не проходило, щоб митниці якось не «трусило». І екзамени, іспити, комісії не сприяли якісній робочій атмосфері.

«Митниця – обличчя держави!». Це було головним гаслом у період становлення митного кордону. Одяг, взуття міняли кожних два-три роки. Митники ходили на роботу вдягнені «з голочки». Зустрічають «по одежці». І судять про державу, рівень її розвитку з того, як виглядають її офіційні представники на кордоні. Зараз «обличчя держави» має блідий вигляд. Востаннє форму митникам міняли, мабуть, у 2013 році.

І щомісячна заробітна плата на рівні 3000 тисяч гривень не сильно стимулює працівників…

Сучасні митники – чи можна порівнювати їхній професіоналізм і тд з митниками тих часів, коли митниця тільки зароджувалася?

Із розвитком сучасних технологій, зрозуміло, зростають і можливості для професійного зростання. Нинішній митник за рівнем технічної обізнаності й професіоналізмом відрізняється від митника початку 90-х років, як ноутбук «LENOVO» від друкарської машинки «Ятрань», на якій мені довелося працювати в «Хутір-Михайлівській» митниці. Тоді б нам мобільники!
 

Чи є в душі ностальгія за формою кольору морської хвилі?

Щодо значущості митного однострою, я вже наголошував. Моя парадна форма, а вдягав її не часто, з усіма відомчими нагородами, висить у шифоньєрі. Це частина мого життя. Можливо – найкраща. Хоча,коли приїздять онуки в гості – сумніваюся.

На пенсії добре!

Що хочете побажати колегам напередодні свята?

Щоб ви НЕ жили, колеги, в епоху клятих змін!

Бажаю стабільності, злагоди з рідними, коханими!

Пам’ятаєте, старожили: Хай локомотив свисне, а потяг рушить!

Бережіть себе!